нехотя

нрч.

1) (против воли) не хотячи, нехотячи, (реже) нехотя, мимоволі, мимохіть, несамохіть, (ненарочно) ненавмисне[о], невмисне[о]. [Хіба я зумисне його бив у ніс? - нехотячи (Канівщ.). Щоб нехотя на ввесь світ почули, що діялось в Україні (Шевч.). П'яні і діти і нехотя правду скажуть (Номис)];

2) (с неохотой) знехочу, знехотя, нехотя; (лениво) ліниво. [Антосьо усміхнувся якось наче знехочу (Свидн.). Дід трохи згодом одповів якось знехочу (Корол.). Знехотя кидав йому по кільки слів (Н.-Лев.). Береться за роботу знехотя (Липовеч.). Трохи нехотя відірвався Панько від своїх мрій (Грінч.)].

* * *

нареч.

1) (без желания) нехотя́, зне́хотя, зне́хочу; нехотячи́; диал. відне́хотя, відне́хочу; (неохотно) неохо́че

2) (ненамеренно) не́хотя, зне́хотя; нехотячи́; (неумышленно) ненавми́сно, ненавми́сне, неуми́сно, неуми́сне